Село моє,
для мене ти єдине

Проект підготували
учні 4 класу
під керівництвом
учителя початкових класів
Бурячок Ганни Андріївни.


Актуальність проекту
Люблю село й це серцем відчуваю,
Не сумніваюсь в цьому ні на мить.
І в відповідь я вас вже запитаю:
Невже ж його ще можна не любити.
Т. Кравчук
Ми живемо у час, коли національно-культурне відродження нашого народу та виховання в учнів національної свідомості, почуття любові до Батьківщини, втілення в життя ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв українського народу в незалежній Українській державі стало необхідністю.
Святе відчуття Батьківщини і рідної землі починається саме з рідного краю, свого села, вулиці, своєї домівки, де людина народилась і виросла, де пройшло її дитинство. Воно передається з покоління в покоління з молоком матері, мелодією народної пісні, поетикою рідної мови.
Сьогодні кожне село України потребує до себе уваги. Ми хочемо , щоб якомога більше людей дізналися про наше чарівне прекрасне село. Хто тут народився, хто почує про нього вперше, повинні зацікавитися цим куточком і зробити все для того, щоб наше село Малі Копані розвивалося й процвітало.
Цілком очевидно, що без краєзнавства – без знання рідного краю, годі говорити про національну гідність, самовідданість, національний менталітет, що в свою чергу і визначає актуальність даного виховного проекту.
Проект передбачає творчу роботу в групах, співпрацю з вчителями історії, інформатики, бібліотекарем, органами місцевого самоврядування.

Тема: «Село моє, для мене ти єдине»
Автор проекту: Класний керівник 4 класу Малокопанівської ЗОШ
І – ІІІ ступенів Бурячок Ганна Андріївна
Ключове питання: Чи знаєш ти свій рідний край?
Ідея проекту: Дати можливість учасникам проекту зібрати і узагальнити дані про своє село, його соціальні об’єкти та жителів.
Дізнатися, як виникло село, звідки пішла назва.
Подумати про те, що можна змінити в нашому селі, та як зробити його кращим.
Метою проекту є: розширити і поглибити поняття громадянськості, розвивати в дітей прагнення бути свідомим громадянином, патріотом України;
виховувати любов до рідної землі, свого села, прагнення своєю працею примножувати здобутки українського народу;
розвивати в учнів уміння бачити й цінувати красу, зміцнювати почуття національної гордості, повагу до звичаїв і традицій рідного народу;
ознайомити учнів з історією свого краю, побутом села;
розвивати навички роботи з речовими джерелами історичних знань;
розвивати творчі здібності школярів.
Завдання:
• залучення дітей до вивчення духовної історії рідного краю та довкілля та дослідницької діяльності;
• формування в них активної громадянської позиції;
• створення умов для оволодіння дітьми практичними навичками пошукової роботи, задоволення потреб професійного самовизначення;
• розкриття творчих здібностей учнів;
• формування навичок роботи в групах, співпраці;
• формування комунікаційних та інформаційних компетентностей школярів.
• сформувати творчі групи, які працюватимуть у різних напрямках:
І група – «Дослідники» - дослідять історію виникнення села Малі Копані.
ІІ група – «Правознавці» - знайдуть цікаві відомості про герб, гімн та прапор села.
ІІІ група – «Військові журналісти» - зберуть інформацію про односельчан під час Великої Вітчизняної війни.
ІV група – «Землероби» - зроблять фотовиставку «Моя багата і щедра родюча земля».
V група – «Археологи» - підготують довідку про кургани.
VІ група – «Екологи» - проведуть віртуальну екскурсію «Стежками лісу».
VІІ група – «Художники» - намалюють малюнки про красу села
«Я малюю рідне село».
Цільова аудиторія: учні загальноосвітніх навчальних закладів.
Учасники: педагогічний та учнівський колективи, представники сільської
громади.
База реалізації проекту: Малокопанівська загальноосвітня школа І – ІІІ
ступенів

Характеристика проекту:
• За кінцевим результатом: дослідницько-творчий;
• За кількістю учасників: колективний;
• За тривалістю: середньо тривалий;
• За характером контактів: зовнішній;
• Термін реалізації проекту: І семестр 2015-2016 н. року.
Домінуючий у проекті вид діяльності: творча.
Предметно-змістовий напрямок: міжпредметний (природознавство, літературне читання , образотворче мистецтво, інформатика)
Характер координування проекту: безпосередній.
Предмет пізнання: краєзнавчі об’єкти с. Малі Копані
Форми роботи в межах проекту: мультимедійні та пішохідні екскурсії, творчі конкурси, акції, експедиції.
Етапи проекту
Пошуковий
Визначення теми, аналіз
проблеми, постановка
мети, обговорення
методів дослідження. Вересень 2015 р.

Аналітичний
Аналіз вхідної інформації,
пошук оптимального
способу дослідження
мети проекту, побудова
алгоритму діяльності. Вересень 2015 р.

Практичний
Виконання запланованих
кроків:
1. Краєзнавча експедиція «Духовна спадщина мого роду».
2. Віртуальна подорож «Стежками лісу».
3. Конкурс малюнків «Я малюю рідне село».
4. Фотовиставка «Моя багата і щедра родюча земля ». Жовтень 2015 р.

Презентаційний
Оформлення остаточних
результатів. Листопад 2015р.

Наочне оформлення: вишиті рушники, історичний посуд, фотовиставка на стендах у залі «Моя багата і щедра родюча земля», а також виставка малюнків «Я малюю рідне село», ікони з свічкою.
Діти вбрані в українські костюми.
Музичне оформлення: українські пісні: «Душі криниця» ( слова Андрія Демиденко, музика Олександра Морозова), «Батькова криниця», ,«Україна» (слова і музика І. Білик), «Мій рідний край».
Обладнання: музичний центр, мікрофони 2, стільці, стіл застелений скатертиною, мультимедійний екран, комп’ютер, баян.
Девіз проекту:
Люблю село й це серцем відчуваю,
Не сумніваюсь в цьому ні на мить.
І в відповідь я вас вже запитаю:
Невже ж його ще можна не любити.
Т. Кравчук
Перебіг заходу
До зали заходить дівчинка, одягнена в український одяг.
Тихо звучить музика: пісня «Душі криниця» (слова Андрія Демиденко, музика Олександра Морозова)
Учениця

Люблю село.
Спитаєте за що? Й сама не знаю.
Люблю його я дуже, та й усе.
Можливо що над ним веселка грає,
Що квітнуть вишні.
Й лан дзвінкий росте.
Люблю, напевне, за солодку воду,
За спів пташок, за голубу блакить,
За простоту і доброту народу,
Що без труда і дня не може жить.
За радість спілкування із землею.
За день погожий й весняну грозу,
За вранішнє сонце над ріллею,
За кришталеву на траві росу.
Люблю його й це серцем відчуваю,
Не сумніваюсь в цьому ні на мить.
І в відповідь я вас вже запитаю:
Невже ж його ще можна не любить?

Учитель. Діти, у нас сьогодні незвичайне заняття – це захист проекту «Село моє, для мене ти єдине». І говорити ми з вами будемо про любе серцю, миле і рідне до болю – наше село. Разом із нашими гостями ми поринемо в його минуле і сьогодення. Назва нашого села не повторю-ється, воно одне єдине - Малі Копані - наша маленька батьківщина. Хочу, щоб у вас після сьогоднішнього заходу, з’явилися бажання і потреба ще більше дізнаватися про звичаї і традиції, пов’язані з нашим селом.
Учитель. Дитинства світ… Земля дитинства… Які чудові , теплі слова… Говориш їх і уявляєш батьківський дім, чуєш колискову, яку співає матуся. Немає в житті нічого більш важливого та близького, чим земля батьків – рідний край. З чого починається Батьківщина?
Учениця
Рідний край! Починається він із батьківського порога, стежини до хати, що ніжно стелеться в садочку. Для кожної людини найдорожчий той край , де вона народилася, де минуло її дитинство, звідки пішла у світ.
Учень
Рідна земля! Рідне село! Вони зігрівають душу кожного із нас. Це тепло проникає глибоко до серця. І де би ми не були, манить до себе, кличе з далеких доріг до рідного села, до отчого дому. Здається, немає нічого кращого на світі за побачення зі знайомими вулицями, батьківською хатою, рідним селом.
Учитель. А чому так зветься наше село? Звідки пішла така назва? Відповіді на ці питання ми отримаємо, прослухавши наших «дослідників».
Дослідники (розповідають історію села)
Дослідник 1
Села, як і люди, мають свої біографії. І в кожного вона своя, неповторна. Тільки в селі людина може так тісно спілкуватися з природою, розуміти її душею і серцем, милуватися неповторною її красою.
Я гордий тим, що народився й виріс у селі. Гордий тим, що коли читаю слова - село, рідна домівка, у мене з’являється приємний біль у серці, а перед очима постає картина: світлі вікна батьківського дому, журавлині клини, солов’їні пісні, рясні вишневі садки, неповторний запах м’яти, любистку та свіжоскошеної трави. Таку красу можна побачити тільки в селі і вона нікого не залишить байдужим.
Серед степів село моє чудове –
Там на світанні запахи медові, -
Теплом долонь зелених обійми,
Бо в цьому краї виростали ми...
Малі Копані – мальовничий куточок таврійської землі. З одного боку село обступили піщані дюни – кучугури та ліс, намиті могутнім Дніпром, а з іншого розстелився безмежний причорноморський степ.
Дослідник 2 Перші згадки.
Перші згадки про село Малі Копані в 1786 році залишив французький мандрівник-дослідник Жільбер Ромм, який подорожував таврійськими степами:«Із Збур’ївки на конях ми приїхали в Ближнє Копаньє. Пасовища тут займають козаки, що живуть в земляних ямах, вкритих очеретом і соломою».
Ця дата і вважається датою заснування села. Отже село було засноване на місці козацького посту російської армії і звалось спочатку Ближнє Копаньє.
З початком заселення краю назву козацького поста Ближнє Копаньє змінила назва Малі Копані, яка пішла від слів «мало копати». В ті часи вода знаходилася дуже близько від поверхні, по селі були поширені неглибокі копанки, з яких так просто добувалася вода у напівпустому тоді степу.
З моменту заснування і до сьогодення село Малі Копані було умовно поділене на окремі райони, які формувалися історично і мають відповідні назви: маяк, центр, бузничка. Найстарішу частину (вона вважається початком села) люди називають «маяком». Як твердять жителі цього краю, ще в XVІІ ст. тут існував козацький маяк – велика піщана кучугура, заввишки 7-8 м, з якої велося постійне патрулювання оточуючої території. При наближенні ворога козаки запалювали копицю соломи, в такий спосіб «маячачи» наступному посту, який найчастіше знаходився за 1 км. Кінець села жителі називають «Бузничкою» - наймолодша частина села, яка раніше була найменш заселена. На цій землі росло багато бузини. З заселенням цієї території бузина поступово зникла.
Дослідник 3 Побут.
Українська хата – колиска нашого народу. Хату можна вважати своєрідною візитною карткою українського села.
В селі Малі Копані хати будували з глини, а покрівлю робили з соломи або очерету, який ріс в плавнях річки Чайки (м. Гола Пристань), притоки річки Конки, десь за 20 км від села. Очерет доставляли в село возами на конях або волах. Підлога була глиняною. Бідніші верстви населення будували однокімнатні глиняні «землянки», в яких, окрім глиняних стін, покрівля була теж глиняна.
Найчастіше хати мали дві половини: кімната де справляли свята чи відправляли покійників називалась чистою. В другій половині жила сім’я. Тут знаходилась піч, в якій готували їжу, пекли хліб. До печі завжди ставились, як до священного предмета, тримаючи біля неї порядок та чистоту. Під піччю звичайно стояли предмети домашнього вжитку: діжа, масниця, горщики. Біля печі була лежанка. Спальним місцем ще був піл – поміст з дощок. Для посуду навпроти печі стояв мисник, тобто відкриті полиці для посуду, який в основному був глиняним, а ложки дерев’яними. В кутку було найпочесніше місце – покуть. Там стояли стіл, ослін (переносна лавка) та довга лава, на яку сідала сім’я для прийому їжі, а також гості. Трапезу завжди розпочинав батько. Між дверима і піччю стояли кочерга, рогач, коцюба і хлібна лопата, а біля мисника віник та відро з водою. Посеред хати, на сволоці висіла скляна лампа, якою освітлювалась кімната. В кутку кімнати опоряджували божницю, де було багато різних ікон, а перед іконами обов’язково висіла лампада. Ікони прикрашали вишиваними рушниками. Стіл застеляли скатертиною , на яку клали хліб і знов накривали вишитим рушником
Повсякденними стравами, найдавнішими за походженням, нескладними у приготуванні, в Малих Копанях були каші: пшоняні, кукурудзяні, пшеничні, гарбузові. Також досить часто варили і рідкі страви – кулеші. Холодець та голубці готували в основному на свята. З печених страв найбільше цінувався хліб. Його пекли раз на тиждень, найчастіше у суботу.
Учитель. Наше село – найрідніша маленька батьківщина, бо як каже народна мудрість: «В гостях добре, а вдома краще.»
Учень Село… Село… Для мене миле слово.
Якоїсь сповнене незнаної краси.
І чуєш, ніби тиха колискова,
Бринять краплиночки сріблястої роси.
Учениця Багато гарних сіл на світі .
Але мені миліш за все
Малі Копані,
Таке прекрасне, дороге.
Учень У цім селі я народився,
У нім живуть мої батьки,
Куди не глянь – дерева й квіти,
І в їх вінку блищать ставки.
Учениця Моє село – земля мого коріння,
З тобою ми зріднились недарма.
Порогу отчого благословення
Ріднішого й дорожчого нема!
(Звучить пісня «Батькова криниця»).
Учитель. Кожна держава, місто, село мають свої офіційні символи: герб, гімн та прапор.
А от які вони в нашому селі, ми дізнаємося від маленьких «правознавців».
Правознавець 1
У 2002 року, вперше в своїй історії, село отримало офіційні символи -
герб, гімн та прапор, затверджені сесією депутатів Малокопанівської сільської ради.
Прапор з трьома рівномірними паралельними кольорами: блакитним, білим та зеленим по праву символізує незмінну віру, свободу та незалежність жителів села.
Герб, створений колишнім жителем села в 2002 році, О.Козубським, увібрав в себе віковічний символ Малих Копанів – копанку, дату заснування та православну віру тутешніх жителів.
Правознавець 2
Слова до гімну села написала випускниця Малокопанівської ЗОШ Форсюк Ірина. Музику - директор Гладківської музичної школи Скуратівський Анатолій Васильович.
Гімн села Малі Копані

В ті місця, де сховалося щастя, прилину
І коли віднайду, все віддам лиш тобі ,
Моє рідне село - то джерельні криниці,
Що так просто зветься Малі Копані.

Хай слава іде про мої Копані
Від краю до краю, по рідній землі,
На заході й сході, в далеких краях,
Найкраще село у духмяних степах.

Калинові вуста твою пісню співають
На пшеничнім обличчі усмішка сяє,
Моє рідне село у таврійському краї
То багата і щедра гостинна земля.

Боже милий, прошу лиш одного у тебе,
Рідний мій острівець захисти і спаси,
У руках твоїх сила могутнього неба,
Промінь сонця і трепетний подих краси.

Розквітло під сонцем в руках працьовитих
І духом козацьким ще здавна оповите,
Село – моя казка і пісня моя,
Мої Копані - найдорожча земля.


Учитель. Село…Багате, щасливе, квітуче… А чи завжди воно було таким?
Чи завжди на обличчях його жителів грала весела усмішка і променилися радісно очі. Давайте заглянемо в минуле і відкриємо трагічну сторінку в історії нашого села. Великим тягарем була ІІ Світова війна і для міст, і для сіл. Із зброєю в руках односельці захищали свою країну.
Про це нам розкажуть «військові журналісти»
Журналіст 1 Прийшла війна…
Всіх чоловіків, деяких жінок, і навіть підлітків села було призвано до лав радянської армії. В селі залишились в основному жінки.
На захист Батьківщини піднялися 263 місцевих жителі, з яких 87 чоловік нагороджені орденами та медалями. Живими з війни повернулися 105 чоловік.
Село Малі Копані окупували в суботу, 13 вересня 1941 року. Проте особливих військових дій на території села не велося. Під час окупації жителі надавали притулок військовополоненим, яким вдалося втекти з таборів.
За кілька днів до відступу німців по селі пройшла чутка, що відступаючи німці спалять село. Жителі почали масово закопувати та ховати все своє майно. Вночі з 3 на 4 листопада 1944 року в село зайшла козача частина, яка звільнила село від окупантів.
На честь воїнів, які пройшли через це пекло у центральному парку села встановлено обеліск Слави.
Журналіст 2
Живі свідки довгої запеклої війни - наші дорогі ветерани, їхні скроні вкриті сивиною . Скільки горя випало на їхню долю. В голоді, в холоді, у вогні серед смерті вони здобували нам перемогу. І за це їм доземний уклін.
Журналіст 3
Мануйленко Неля Вікторівна - єдиний ветеран ІІ Світової війни, що дожив до наших днів. Народилася 6 січня 1924 року у місті Житомирі в багатодітній родині. Батьки мали сімох дітей. На жаль, батьки померли дуже рано, Неля Вікторівна виховувалася в дитячому будинку, вчилася добре. Ще з дитинства мріяла стати вчителем, тому й вступила до педагогічного училища. Закінчила четвертий курс, здала останній екзамен... Але почалася війна і сімнадцятирічну Нелю забирають на фронт медсестрою. Багато жахіть та страждань довелося пережити їй на війні: на очах зовсім юної дівчини гинули люди, маленькі діти. Вона побувала в самих запеклих боях у Чернігові, Сталінграді. Бачила, як фашисти кидали людей у колодязь у місті Харкові на Холодній горі. Воювала на ІІІ Українському фронті у 237 полку. Перемогу зустріла у званні молодшого лейтенанта в місті Плоешті (Румунія). Неля Вікторівна нагороджена дванадцятьма орденами та медалями. На фронті познайомилася із старшиною, одружилася й у 1947 році переїхали до села Малі Копані.
Мануйленко Неля Вікторівна вчитель - ветеран. Її педагогічний стаж становить 49 років. Зараз вона пенсіонер, має дітей, онуків та двох правнуків.
Учениця
Ми землю любимо свою,
Красиву і величну,
Яку в жорстокому бою
Нам зберегли навічно.
Хай пам’ять нас веде
В роки далекі, грізні.
Учень
Вічна слава солдату-герою
І солдатові без нагород –
Хто загинув хоробро у бою,
Захищаючи рідний народ.
Учениця
Вічна слава бійцю рядовому,
Як і маршалу слава оця,
Хто поліг біля отчого дому
Смертю мужності, смертю бійця.
Учень
І однаково боляче нам,
Бо бійців рядових і героїв
Смерть оцінена рівно – життя!
Учень
Люблю я у рідному краю
Пропахлі вітром колоски –
Таке чіпке безмежне поле,
І мамин хліб, і ті стежки
Якими вранці йду до школи.
І перші проліски в гаю,
І щедре сонечко в блакиті.
Люблю Вкраїну я свою:
Вона найкраща в цілім світі.
Учениця
Горджуся родом хліборобів,
Майстрами хліба і землі,
Шаную скромний їх доробок,Діла великі і малі…
Ось дар священний їх –
хлібина -
Лежить у мене на столі,
Неначе пісня голубина,
неначе сонце на крилі.
Учитель. Надаємо слово «землеробам».
Землероб 1
Фермери села обробляють значні площі земель. Сюди входять земельні частки селян (паї), які вони здали в оренду для обробітку. В середньому за один пай селяни отримують по 1 т зерна та 100 кг насіння соняшника в рік.
Територія земель Малокопанівської сільської ради належить до зони ризикованого землеробства, вміст гумусу в них в декілька раз нижчий від норми, але вони цілком придатні для садівництва, виноградарства.
Землероб 2
Великі площі фермери відводять для засівання рапсом, пшеницею, ячменем, кукурудзою. З баштанних культур вирощують в основному кавуни. Всього на території села нараховується 16763,7 га землі, в тому числі сільськогосподарських угідь – 5823,2 га.
Учитель. Історичною пам’яткою села Малі Копані є таємничі кургани минулого. Про них нам розкажуть наші «археологи»
Археолог 1
Кургани – найбільш поширені і відомі пам’ятки давньої історії причорноморських степів. Найбільш багаті з них були спорудженні 2,5 тисячі років тому назад скіфами, могутнім народом, який на протязі 500 років владарював у причорноморських краях.
Ще з давніх - давен Малі Копані були окутані безліччю історичних таємниць, які до сих пір нерозгадані. Найдавніша в північному Причорномор’ї ливарна майстерня була виявлена саме селі Малі Копані. Тут археологи знайшли ливарні форми для виготовлення ножів, наконечників списів. Поблизу села було знайдено залишки майстерень бронзи і каміння. В курганах дослідженні скіфські і сарматські захоронення.
В основному кургани насипались для поховання загиблих воїнів, або окремі, для поховання царів чи знаті.
Археолог 2
На території села три документально підтверджених скіфських курганів знаходяться на сільськогосподарських угіддях, які щорічно розорюються та засаджуються сільгоспкультурами. І невідомо що буде з ними через декілька років, чи вціліють ці безцінні історичні пам’ятки, чи просто розвіються степовим пилом, забравши з собою так і нерозвідані таємниці нашого минулого…
Учитель. А зараз, діти, разом із «екологами», ми відправимося у віртуальну подорож до лісу. Непорушно стоять дерева. Тихо навкруги. Лише де – не - де прокинеться пташка, непевним голоском обізветься зі свого затишку. Дерева дрімають, тендітні грибочки ледь пробиваються крізь сухий килим соснових голочок...
Учень
Чарівний ліс! Дерева і трава
Ти покажи нам, ліс, свої дива.
Бо ліс - це диво, загадка жива.
Еколог 1
Дуже давно значної шкоди селянам завдавали рухомі піски, які в окремі роки засипали цілі села. З 1830-х років почалися досліди по їх закріпленню.
Історія заліснення нашої місцевості починається з 1834 року, саме з того часу зберігся перший документ (записка Таврійського віце-губернатора Логвинова про необхідність розведення лісів і виділення для цього коштів – 5 000 рублів). Звичайно від несприятливих умов і недосконалості агротехніки більша частина молодих посадок гинула, якщо не в перші, то в наступні роки. Залишались поодинокі шелюги та напівзасохлі дерева осокору, які надалі сприяли формуванню на пісках горбистого рельєфу.
Еколог 2
Відновлення заліснення місцевості продовжили при радянській владі в 40-50 роки минулого століття. Сіянці привозили з Києва, з довгим заплутаним корінням, яке доводилося бережливо розплутувати. У насадженні дерев брали участь і дорослі і учні школи. Люди часто залишались на ночівлю прямо на робочих місцях. Садили квадратно-гніздовим способом вручну.
Вчені з’ясували що сосна швидше та краще росте, якщо в ґрунт додати компост – суміш торфу, землі та перегною. Було науково доведено, що в компості є бактерії, які значно покваплюють ріст сосни. Тому викопувались ями 1 м, і на перший час туди саджали до 25 сіянців, деякий час поливаючи, після чого деревця розсаджували.
У наш час насадження відбувається на згарищах та лісовирубах. Головною породою в наших лісах є сосна звичайна і сосна кримська.
Учитель. Ми люблю своє село і бажаємо йому подальшого процвітання. Я закликаю всіх: шануйте те місце, де ви народилися, бережіть отчий дім, поважайте тяжку селянську працю, любіть щирі українські пісні, зберігайте народні батьківські традиції, цінуйте хліб і родючу українську землю.
Село було і залишається колискою української нації, оберегом традицій, джерелом народної творчості. Рідна земля завжди була найвищою цінністю для українського населення.
Учень
Ось і підходить до кінця наше свято.
Шануймося, браття, як сонце шанує село,
Як неба росиця шанує землі материнство,
Як пісня тужлива шанує забуте село,
Як старість шанує дзвінке світлооке дитинство.
Шануйтеся, браття, синівством звіряймо свій шлях.
Учениця
Годинник тихо стрілки розставляє
Дзвенять вони, і сіється імла.
Так, зрозуміла я давно: немає
У світі кращого від нашого села.
На яворі десь соловей співає
Пожежами вже сонця схід пала
Так, зрозуміла я давно: немає
У світі кращого від нашого села.
Пісня ″Мій рідний край″( український танок)
Учень
Всім сонячних ранків і радості в хату,
Друзів багато не тільки на свято.
Миру в родинах, плоду на вітах,
Щастя, здоров’я на многії літа!
Учитель Ось на цьому слові бувайте здорові.
(Діти, піднявши руки вгору, співають).
«І в вас, і в нас хай буде гаразд,
Щоб ви і ми щасливі були.»


Висновки
В результаті реалізації проекту в учнів формувалися навички творчої співпраці, дослідницької діяльності при роботі як з архівними джерелами, так і з електронними інтернет – ресурсами; а також навички обробки, структурування знайденої інформації. В рамках роботи над проектом крім бесід, експедицій, конкурсу малюнків використано нетрадиційні форми виховної роботи – фотоконкурс, віртуальна подорож. Їх підготовка, проведення та фіксація результатів вимагає від дітей додаткової роботи по освоєнню мультимедійних програм (як Microsoft Power Point, Microsoft Publisher), освоєння навичок роботи з ресурсами Internet, аналізу власних творчих здобутків, вибору форми представлення власних досягнень, необхідності співпраці в групах використовуючи ІКТ.
Реалізація проекту забезпечила умови для оволодіння дітьми практичними навичками пошукової роботи, задоволення потреб професійного самовизначення; розкриття творчих здібностей учнів; формування навичок роботи в групах, співпраці; формування комунікаційних та інформаційних компетентностей школярів. Так, було виявлено творчу обдарованість учня 4 класу Нікітенка Максима до художньої фотографії, за роботами якої підготовлено фотовиставку « Моя багата і щедра родюча земля ».

Технологічний продукт проекту:
• віртуальна подорож «Стежками лісу» (презентація Microsoft Power Point);
• упорядковані матеріали експедиції «Духовна спадщина мого роду»;
• упорядковані матеріали художнього конкурсу «Я малюю рідне село»;
• підготовка альбому за матеріалами фотоконкурсу «Моя багата і щедра родюча земля»
• підготовка інформаційних бюлетенів до шкільних стінгазет.

Використані джерела інформації
1. Про Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України. Наказ №1243 від 31.10.11 року
2. Галицький О. Навчаємо і виховуємо / Проектна діяльність у школі / О. Галицький. – К. : Шк. світ, 2007. – С. 79- 86.
3. Педагогічний пошук класного керівника./ Г.М.Середнюк. 0- Т.: Богдан, 2008.
4. Шкарлупа О. Впровадження методу проектів у навчально-виховний процес сільської школи / Проектна діяльність у школі. – К. : Шкільний світ, 2007. – С. 110-116.
5. Застосування методу проектів у виховній системі. Л. Д. Білецька http://teacher.at.ua
6. Концепція національно – патріотичного виховання http://dsmsu.gov.ua
7. Науково – методичний прект «Метод проектів у виховній роботі» О.Стефюк www.ippo.if.ua