Курбатова Тетяна Миколаївна, Черкаська область, м. Сміла, ЗОШ І-ІІІ ступенів №1, вчитель початкових класів.
Патріотичне виховання у контексті розвитку духовного потенціалу особистості дитини дошкільного віку та молодшого шкільного віку
Духовний розвиток дитини залишається й понині однією з найменш освоєних сфер педагогічної роботи. Навчати дітей аналізувати свої думки, почуття, вчинки і прагнути до вищого, чистішого, доброго – процес кропіткий, нелегкий і такий, результати якого не помітні одразу. Форми і методи цієї роботи можуть бути різними. Головне, щоб вони формували в дитини доброту, готовність завжди прийти на допомогу, здатність до жертовності, бажання більше віддавати, ніж брати, уміння розуміти почуття інших людей і визнавати за ними право на власну індивідуальність. Саме ці риси поєднують високодуховних людей. Причому, прояви духовного потенціалу дитини наступні:
 прагнення пізнавати навколишній світ і себе у ньому, глибше ознайомлюватися з творами різних видів мистецтва;
 бажання сприймати й творити прекрасне, самостійно займатися мистецькою діяльністю.
 розуміння основних морально-етичних норм і здатність дотримуватися їх у власній поведінці;
 шанобливе та бережне ставлення до всього живого, неживої природи і предметів рукотворного світу, відповідальність та інші базові якості особистості.
У контексті розвитку духовного потенціалу особистосі дитини слід розглядати і патріотичне виховання.
Згідно з основними положеннями Базового компоненту дошкільного освіти в Україні дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму.
Для того, щоб визначити специфіку процесу формування у дітей любові до Вітчизни, необхідно визначитися у природі самого патріотичного почуття, його структурі, змісті, а також простежити його народження, джерела (на основі яких почуттів воно формується або, точніше, без якої емоційно-пізнавальної основи не може з’явитися це складне інтегральне почуття).
Справді, якщо патріотизм – це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках).
Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці. Таким чином, базовим етапом у формуванні в дітей любові до Батьківщини необхідно вважати накопичення дитиною соціального досвіду проживання у своїй Вітчизні та засвоєння усталених норм поведінки, взаємовідносин.
Патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об’єднує всі сторони особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, а також фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну із сторін для отримання єдиного результату. У поняття патріотизму входять когнітивний, емоційний, поведінковий компоненти, які реалізуються у сфері соціуму та природи.
При цьому для дошкільнят провідним є емоційний компонент. Якщо розглядати патріотизм через поняття „ставлення”, можна виділити декілька напрямків:
1. Ставлення до природи рідного краю, рідної країни.
2. Ставлення до людей, які живуть в рідній країні.
3. Ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури.
4. Ставлення до державного устрою.
Неможливо говорити про виховання любові до Батьківщини без повідомлення дітям певних знань про неї. Таким чином в дошкільних навчальних закладах міста вчать малюків тому, як називається країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.
Зміст знань про рідну країну в попередніх програмових документах, як відомо, ототожнювався із змістом суспільного життя. У Державній базовій програмі та Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні цей зміст розглядається в контексті формування уявлень про країни світу, а також через порівняння з іншими країнами та пошук подібності та відмінності між ними.
Слід заначити, що у дошкільників поступово формується „образ власного дому” з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття „батьківського дому” лягає в основу любові до Батьківщини, Вітчизни. Отже
педагоги, які працюють з дітьми, намагаються разом з батьками формувати любов, приязнь до рідного дому, бажання берегти його, робити кращим. При цьому наголошується, що дуже важливо, щоб у дитини в сім’ї були свої обов’язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, – це сприяє зміцненню „почуття сім’ї”.
Указані вище вимоги стосуються безпперечно і дошкільного закладу, в якому має забезпечуватися для дітей емоційний комфорт, а працівники садочка мають все зробити для того, щоб дошкільний заклад став другим рідним домом, в якому б дитина себе добре почувала.
Для того щоб дошкільний заклад допомагав вихованню патріотичних почуттів, життя дітей в ньому повинно бути насиченим, цікавим, таким, щоб запам’яталося надовго, стало системою радісних дитячих спогадів. Дуже важливо, щоб дитина полюбила свій дитячий садок. Відбувається це тоді, коли вихователі з повагою ставляться до кожної дитини, знають її найкращі риси і сприяють їх розвитку у процесі ігор, свят, цікавих занять тощо. Якщо вихователям вдається зробити дошкільний заклад другим домом дитини, то почуття приязні закріплюється і з роками переходить в сферу приємних і дорогих спогадів. Приязнь до дитячого садка пов’язана і з тим, як багато діти знають про свій дошкільний заклад, як вони в ньому орієнтуються, чи почувають себе господарями. З цією метою вихователі організовують екскурсії по дитячому садку, знайомить дошкільнят із співробітниками. Дітям розповідають на якій вулиці знаходиться їх дитячий садок, як і чому вона так називається, що знаходиться поряд із дитячим садком. Знання збагачують почуття дітей, надають їм певність і смисл. Почуття і ставлення стають міцнішими, якщо діти вкладають свою працю (беруть участь в озелененні ділянки, в оформленні приміщення до свят).
Наступний етап – виховання любові та приязного ставлення до свого рідного міста. Ця частина роботи потребує більше опиратися на пізнавальну сферу, на уяву дитини та її пам’ять. Для дитини місто конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе перш за все жителем своєї вулиці. Щоб діти „відчули” своє місто, їм необхідно про нього розказувати та показувати його. Разом із батьками діти їздять по місту. Інколи екскурсію вдається організувати також дитячому садку. Діти старшого дошкільного віку розповідають як називається їхнє місто та його головні вулиці, визначні місця, музей, театри та ін.
Виховання ставлення до своєї країни ґрунтується на пізнавальному компоненті: дітям повідомляють інформацію, яку вони повинні і можуть засвоїти. Особливістю є те, що знання повинні бути емоційними і спонукати дитину до активної діяльності. Назву країни педагоги дошкільного закладу закріплюють з дітьми в іграх („Хто більше назве країн”, „З якої країни гості”, „Чия це казка”, „З якої країни ця іграшка”), у вправах типу „Із різних назв країн визнач нашу країну”, „Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі”, „Як написати адресу на конверті” тощо. Діти повинні знати назву столиці нашої Батьківщини, її визначні місця. Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі – все це допомагає вирішувати поставлене завдання. Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн. Розповідають де і коли вони можуть їх побачити.
При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти отримують уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну („Без верби і калини нема України”), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).
Для того, щоб пробудити в дитячих серцях любов до рідної країни з її багатою та різноманітною природою вихователі проводять спостереження, екскурсії, нескладні досліди, бесіди за картинами, читання та інсценізацію творів художньої літератури, прогулянки «екологічною стежиною», відпочинок «на веселій галявині» з проведенням цікавих ігор, організовують працю малюків на ділянках.
Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни. Перш за все дітям розповідають про тих людей, які прославили нашу країну – художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). На конкретних прикладах, через конкретних людей дітей знайомлять з „характером” українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину).
У народі кажуть: добрий приклад — кращий за сто слів. Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагоги запрошують до дитсадків відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Тож і наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці. Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми «Праця твоїх батьків» та родинні свята «Професія моїх батьків».
Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам’яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів – захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Дуже великий вплив мають бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурсії, використання пісень, віршів, наочного матеріалу. Дуже часто після такого заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності.
Вищеперераховані форми і методи патріотичного виховання не вичерпують всі кроки, які здійснюються у цьому напрямку в дошкільних навчальних закладах. Подібна робота проводиться в садочках постійно, а коли малюки підростають і стають учнями, то вчителі початкової школи продовжують її. В організації патріотичного виховання дітей молодшого шкільного віку вчителі керуються Основними орієнтирами виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів, прийняті МОН у 2011 році. В цьому документ окреслені системи цінностей і якостей особистості, які слід формувати і розвивати в учнів школи. Однією з цих цінностей викореслене ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави, що має виявлятися у патріотизмі, правосвідомості, політичній культурі та культурі міжетнічних відносин, для учнів початкової школи поставлені такі виховні досягнення:
Сформованість основних понять про народ, націю, суспільство, державу:
- почуття поваги та гордості до рідного краю, народу, мови;
- відчуття себе громадянином України, шанування державних символів, Конституції України;
- любові до культури свого народу, його традицій, звичаїв і обрядів;
- розуміння правил взаємодії людей у колективі, суспільстві та безконфліктність їх спілкування, толерантного ставлення до представників інших національностей, шанобливого ставлення до їх культури, релігій, традицій.
З метою догянення вищезазначених завдань та з урахуванням вікових особливостей учнів молодших класів вчителі початковї школи здійснюють відповідну роботу щодо патріотичного виховання школів.
Як відомо, у молодшому віці у дітей домінує образне мислення, а пріоритетними для учнів початкових класів є активні методи, що спрямовані на самостійний пошук істини та сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості. Отже, вчителі початкових класів проводять з учнями ситуаційно-рольові та сюжетно-рольові ігри патріотичної тематики, залучають дітей до ігор-драматизацій та до інсценування, організовують екскурсії, ранки, свята.
Формування особистості молодшого школяра значною мірою визначається реалізацією у виховному процесі діяльнісного підходу, згідно з яким моральні правила і норми дитина засвоює активно, в процесі діяльності та спілкування з дорослими, однолітками, старшими та молодшими дітьми. Основна функція її полягає в тому, що в ній набувається досвід ставлення дитини до світу, до людей, до самої себе. Таким чином колективні творчі справи типу оформлення альбому про рідне місто (школу, країну), уявна подорож Золотою підковою Черкащини, ведення літопису класного колективу, конкурси, ігри, вікторини («Знай і люби свій рідний край», «Без верби і калини нема України»), виставки малюнків, виставки-ярмарки, добродійні акції дозволяють сформувати в учнів патріотичні почуття до свого роду, до своєї сім’ї, до своєї країни.
Особливо слід сказати про такі нестандартні уроки, як уроки милування, коли учням пропонується поринути в чарівний світ природи та безмежний світ мистецтва. Такі уроки надовго запам’ятовуються школярам і залишають глибокий слід в душах дітей.
Полюбляють молодші школярі різноманітні змагання: веселі старти, козацькі забави, естафети, шкільні спартакіади. А участь в театральних виставах та лялькових театрах, поруч з формуванням любові до культури свого народу, його традицій, звичаїв і обрядів, розвиває в учнів мовлення, творчість, артистизм.
Окремою складовою патріотичного виховання учнів початковї школи є формування в них любові до природи рідного краю. І тут, поруч з пізнавальними завданнями, які вирішуються на уроках природознавства, учням даються практичні завдання-доручення з догляду за рослинами і тваринами, озеленення шкільного майданчика тощо.
Таким чином, складний процес становлення людини, формування її духовності відбувається під впливом цілого ряду умов (об’єктивні природні і соціальні фактори, у яких живе людина, виховний вплив на особистість, прилучення особистості, що формується, до участі в практичній діяльності, самовиховання). А фундамент духовного світу особистості становлять знання, розум, віра та переконання. Віра та переконання складають основу формування світогляду особистості.
Дитяча душа – це не сутінки, а світло – яскраве, чисте і дуже красиве. Дорослі повинні робити все для того, щоб воно наповнювало щастям все наше життя.