Метою адаптаційного періоду в 1 класі є створення у дитини уявлення про школу як місце, де вона буде прийнята і сприйнята такою, якою вона є з усіма своїми почуттями, думками, знаннями, проблемами, великими і малими подіями в особистому житті,— а також зміцнення впевненості, що все це в школі важливо, цікаво і допомагає будувати загальне життя класу. Не менш важливим є прийняття учнями і вчителем один одного і пошук оптимальної для кожного з них позиції в новій ситуації.

Учитель завжди має пам’ятати, що духовне здоров’я та емоційне благополуччя учня є необхідною умовою успішного навчання. Тому із самого початку адаптаційного періоду першокласникам створюють комфортні емоційні умови. При цьому особлива увага надається дітям, котрі не відвідували дошкільних дитячих закладів і почуваються найбільш дискомфортно у новій, незвичній обстановці, у великому дитячому колективі.

         Специфічним завданням для вчителів у цей період є створення умов, які допоможуть дітям вибудувати для себе образ "справжнього школяра” на початку шкільного життя і, таким чином, здійснити входження в нову систему взаємин з дорослими та однолітками.

 Пропонуючи дітям нові для них норми шкільних взаємовідносин, вчителі створюють ситуацію вільного вибору між шкільною та дошкільною поведінкою, переконують першокласників у необхідності налагодження стосунків з однокласниками, вчать звертатися до дорослих не зі скаргами на труднощі, а по допомогу, як до носіїв нових, цікавих знань.

 Педагоги привчають дітей  самостійно трудитись, формують уміння дискутувати і відстоювати свої думки, ставити запитання, бути ініціаторами в отриманні нових знань.

 У дитини виробляються критерії самооцінки своїх досягнень. Адже вона має розуміти різницю між знаннями і незнаннями та вміти знаходити відповідь на запитання: "Хто або що мені допоможе?”, "Звідки я можу про це дізнатись?”.

         Не навчивши дітей спілкуванню і співробітництву, ми не навчимо їх здобувати знання. Перший ступінь цього вміння є здатність компенсувати власну неумілість, некомпетентність перш за все з допомогою інших людей: учителя, батьків, однокласників. Лише згодом — з допомогою книг.

 Для 6-7-річного віку вміння вчитися — це насамперед уміння ініціювати і включитися в специфічне навчальне співробітництво. Під час адаптаційного періоду діти мають змогу усвідомити свої права і обов’язки, розвивати мотивацію цілеспрямованого керівництва своєю поведінкою.

 Організаційно-методичне забезпечення впровадження адаптаційного періоду передбачає такі заходи:

— проведення в серпні установчих зборів батьків майбутніх першокласників з роз’ясненням питань наступності у роботі дошкільних дитячих установ і школи, необхідності і змісту адаптаційного періоду;

 — проведення не пізніше ніж у серпні індивідуальних зустрічей учителів з майбутніми першокласниками та їх батьками з метою знайомства і вивчення умов проживання майбутніх учнів:

 — проведення у серпні нарад психолога шкіл з учителем майбутнього першого класу з розглядом питань:

 а) визначення психологічних особливостей дітей шестирічного віку;

 б) визначення цілей і завдань адаптаційного періоду для першокласників-шестиліток;

 в) визначення оптимальної позиції педагога в адаптаційному періоді;

 г) значення, способи і принципи зворотного зв’язку між класом і вчителем (своєчасність, конкретність, безоціночність, узагальнення);

 — проведення щоденних зустрічей психолога з класним керівником першого класу під час адаптаційного періоду для проведення проміжного аналізу і корекції програм;

 — проведення в навчальному закладі після закінчення адаптаційного періоду нарад учителя першого класу з метою визначення по класу психолого-педагогічних завдань, які можуть скласти основу плану виховної роботи на рік.

Як попередити шкільну дезадаптацію

Найголовніше завдання вчителя, який працює з шестирічними першокласниками — захистити вну­трішній світ малюків, що стали учнями, допомогти їм подолати негативні емоційні переживання, відчути душевну рівновагу, спокій, захищеність.

Зі своїми майбутніми учнями треба  познайомитися ще до школи — у дитячому садку. Разом з вихователями та медичними працівниками проводимо педагогічні консиліуми з метою вивчення фізичного та психічного стану розвитку дітей, спосте­рігаю за поведінкою дітей під час занять, прогулянок. Проводимо анкетування, бесіди з батьками. З дітьми, які не відвідували дошкільні заклади, знайомлюсь у школі під час підготовчих занять. Усе це допомагає мені ще до першого вересня виявити можливу групу ризику, обрати форми та методи співпраці з дітьми, правильно скласти план виховної роботи.

Сама атмосфера школи і стосунки «дитина — вчи­тель» є для маленького школяра новими. Тому ставлю перед собою першочергове завдання: створити в кла­сі сприятливий емоційний клімат. Не забуваю щодня говорити дітям, що рада їх бачити, що мені приємно з ними працювати. Разом з тим намагаюся стримано ставитися до негативних проявів, не вживаю слів, які б принижували гідність дитини, не соромлюсь виба­читись, коли буваю неправа.

Протягом вересня-листопада спостерігаю за тим, як проходить у малюків процес адаптації. Деякі діти одразу пристосовуються до шкільних умов, інші пере­живають значні труднощі. Завжди намагаюся вияви­ти причини дезадаптації, спостерігаю, як вони впли­вають на навчальний процес, на поведінку дітей, на взаємини з товаришами. Проаналізувавши результати спостережень, вирішую, якої саме допомоги потребує та чи інша дитина. Кожна дитина — це неповторна особистість, тому й форми робо­ти мають бути індивідуальними.

Від того, наскільки вдало дитина працюватиме на уроці, залежить її душевний стан. Щоб дітям легше було засвоїти той чи інший матеріал, намагаюся проводити, наприклад, уроки математики на природі (для форму­вання просторових понять «ближче — далі», «раніше — пізніше», відношень «більший — менший», «вищий — нижчий»).

У роботі із сором'язливими дітьми, з тими, у кого за­нижена самооцінка, використовую різні вправи, напри­клад, «Найголовніша людина у світі». Пропоную кож­ному розповісти, якою він уявляє цю людину. Потім — зазирнути до скриньки, на дні якої лежить дзеркало. Запитую: «Кого ти побачив? Хто найголовніша людина у світі?». Прошу представитися, проспівавши своє ім'я. Діти із задоволенням виконують цю вправу.

Для нейтралізації негативної емоційної енергії та агресивної поведінки використовуємо «кошик образ». Після уроків пропоную дітям уявити свою образу (ве­личину, колір, форму, на що схожа), сконструювати її з паперу й покласти до кошика. Потім всі образи зни­щуємо. Іноді діти цікавляться, чи є в мене образа. У цьому випадку надуваю повітряну кульку, проколюю її голкою і кажу: «Бажаю вам, щоб усі образи на землі зникли назавжди. Зігріймо свої руки теплим дихан­ням, ніби вкладаючи в них свою добру душу. Уявіть собі, що від вашого теплого подиху у ваших долоньках загорілась маленька іскорка, ніби сонячна краплин­ка — тепла і лагідна. Візьміться за руки, посміхніться і подаруйте один одному іскорки доброти». Ефектив­ні й вправи «Павутинка дружби», «Квітка настрою», «Веселка радості», «Кроки до успіху».

Особливої уваги потребують діти, які до школи не від­відували виховні заклади та ті, кому батьки не приділяють достатньої уваги. Вони почуваються невпевненими, мають занижену самооцінку. Таким дітям допомагаю залучитися до роботи словом, жестом, поглядом. Необхідний також і фізичний контакт, так звані «погладжування». Діти сприй­мають це як вияв дружнього ставлення, схвалювання.

Пам'ятаючи, що похвала є одним із словесних сти­мулів, намагаюся давати адекватну оцінку навіть най­меншим успіхам дитини. Помітила, що слова «моло­дець» або «добре» правильні, але одноманітні й нудні. Діти швидко звикають до них і перестають реагувати. Краще похвалити дитину так: «світла голова», «досить непогано», «які елегантні у тебе букви», «ти мене при­ємно здивував», «з тебе можна брати приклад», «ходя­ча енциклопедія», «справжній ерудит» та інші. Склала список таких слів і весь час його поповнюю.

Щоб похвала була значущою для дитини, стимулюва­ла її до подальшого успішного навчання, необхідно що­разу виявляти її в іншій спосіб, нестандартно.

Ось так крок за кроком, день за днем вчу дітей ці­нувати себе, вірити в свої сили, вивчати себе. Хотілося б побажати всім колегам, щоб маленькі «пагінці», які ми тримаємо у своїх руках, не гнулися від нашого хо­лодного погляду, нестриманого слова, необміркованої дії, щоб не зів'яли від нашої байдужості. Пам'ятаймо, що перший учитель є найвизначнішою людиною в житті дитини, і його ім'я має асоціюватися зі словами «радість», «ласка», «доброта» і «справедливість».