Виступ на методичному об’єднанні вчителів початкових класів

Тема: Шкільна фобія як одна із головних форм страху молодших школярів
Мета: ознайомити вчителів із поняттям «фобія», її різновидами; надати відповідні рекомендації щодо її подолання

Сімейне виховання -- процес цілеспрямованого систематичного прищеплювання дітям соціально значущих форм поведінки і способів діяльності, система психолого-педагогічних впливів на розвиток мовлення й мислення дітей, на риси характеру, світоглядні уявлення і поняття, а також на здатність до саморегуляції відповідно до моральних норм, прийнятих у суспільстві.
Сім’я як генетично перша соціальна група, з якою дитина протягом багатьох років життя перебуває в тісному контакті, відзначається довготривалістю свого виховного впливу, на зростаючу особистість. Вплив сім’ї на дитину охоплює дуже широку сферу, починаючи від задоволення біологічних потреб -- до духовних, від регулювання суспільних запитів -- до суто інтимних. Сила впливу сім’ї на дитину ґрунтується на кровнородинних зв’язках високого рівня емоційності.
Основна мета сімейного виховання, що її прагнуть досягти дорослі члени сім’ї, полягає в тому, щоб якнайкраще підготувати дитину до самостійного життя в соціальному середовищі, розвинувши для цього всі її здібності та необхідні для співіснування з іншими людьми особистісні якості.
Фобія -- це форма страху, що характеризується намаганням ухилитися від безпечних об’єктів або ситуацій.
Різновидів фобій існує дуже багато , приблизно 500. Всі вони поділяються на прості і соціальні. Прості -- це боязнь деяких предметів або тварин. До соціальних відноситься страх попадання в визначену ситуацію. Наприклад, страх народу, страх їсти в присутності інших людей, боязнь стати об’єктом насмішок. Батьки повинні якнайбільше спілкуватися з дітьми та бути у тісному зв’язку з ними.
Найбільше страх проявляється у молодшому шкільному віці, коли дитина йде до школи. Дитина в цей час відривається від матері, у неї ще несформовані почуття автономності, самодостатності. Справжня причина витісняється у підсвідомість і заміщується острахом.
Страх в даному віці -- це страх бути не тим, про кого добре говорять, кого поважають, цінують і розуміють. Іншими словами, це страх не відповідати соціальним вимогам найближчого оточення, будь то школа, однолітки або сім'я. Конкретними формами страху «бути не тим» є страхи зробити не те, не так, неправильно, не так, як слідує, як потрібно. Вони говорять про наростаючу соціальну активність, про зміцнення відчуття відповідальності, обов'язку, тобто про те, що об'єднане в поняття «совість», як центральне психологічне утворення даного віку. Совість не відокремлена від відчуття провини як регулятора етичних відносин ще в старшому дошкільному віці.
Якщо в молодшому шкільному віці не буде сформовано уміння оцінювати свої вчинки з погляду соціальних розпоряджень, то надалі це буде вельми важко зробити, оскільки упущений найсприятливіший час для формування соціального відчуття відповідальності. З цього зовсім не виходить, що страх невідповідності -- доля кожного школяра. Тут багато що залежить від установок батьків і вчителів, їх етичних і соціально-адаптнвних якостей особи . Можна, знову ж таки, «перегнути палицю» і зв'язати дітей такою кількістю прав і умовностей, заборон і погроз, що вони боятимуться, як кари небесної, будь-якого безневинного для віку, тим більше випадкового порушення поведінки, отримання не тієї оцінки і, ширше, будь-якої невдачі. Закодовані таким чином молодші школярі знаходитимуться в стані постійної психічної напруги, скутості і, нерідко, нерішучості із-за труднощів своєчасного, не регламентованого зверху, самостійного ухвалення рішень. Недостатньо розвинене відчуття відповідальності у дітей «безладних», таких, що ковзають по поверхні, у батьків, у яких «все добре» і «немає проблем». Повна відсутність відчуття відповідальності характерна для дітей батьків із хронічним алкоголізмом, ведучих до того ж асоціальний спосіб життя.
Молодший шкільний вік -- це вік, коли перехрещуються інстинктивні і соціально опосередковані страхи. Розглянемо це докладніше. Інстинктивні, переважно емоційні, форми страху -- це власне страх як афектний, сприймана загроза для життя, тоді як соціальні форми страху є її інтелектуальною переробкою, свого роду раціоналізацією страху. Тривало існуючий, стійкий стан страху визначимо як боязнь. У свою чергу, тривожність, на відміну від тривоги, що проявляється залежно від ситуації, як і боязнь, -- стійкіший психічний стан, лежачий в основі побоювань. Якщо страх і боязнь -- доля переважно дошкільного, то неспокій і побоювання -- підліткового віку. У тому, що цікавить нас у молодшому шкільному віці -- страх і боязнь, тривожність і побоювання -- можуть бути представлені однаковою мірою. Тривога ж як скороминуще відчуття неспокою можлива в будь-якому віці і психологічно пошкоджені соціально-правові засади життя в суспільстві.
Має місце і затримка розвитку відчуття відповідальності у випадках психічного інфантилізму та істерії, коли дитина унаслідок надмірної опіки і відсутності обмежень настільки відвикає від самостійності і відповідальності, що при будь-якій спробі примусити її думати самостійно, діяти ініціативно і рішуче виявляє відразу ж реакції протесту і негативізму. Різновидом страху, що часто зустрічається, бути не тим, буде страх запізнення в школу , тобто знову страх не встигнути, почути осуд, ширше -- соціальної невідповідності і неприйняття. Велика вираженість цього страху у дівчаток невипадкова, оскільки вони раніше, ніж хлопчики, засвоюють соціальні норми, більшою мірою схильні до відчуття провини і критичніше (принципово) сприймають відхилення своєї поведінки від загальноприйнятих норм.
Існує термін «шкільна фобія», що характеризується нав'язливо переслідуючий деяких дітей страх перед відвідинами школи. Нерідко йдеться не стільки про страх школи, скільки про страх відходу з будинку, розлуки з батьками, до яких тривожно прив'язана дитина, що до того ж часто хворіє і знаходиться в умовах гіперопіки.
Іноді батьки бояться школи і мимоволі вселяють цей страх дітям або драматизують проблеми початку навчання, виконуючи замість дітей всі завдання, а також контролюючи їх із приводу кожної написаної букви. В результаті у дітей з'являються відчуття невпевненості в своїх силах, сумніви в своїх знаннях, звичка сподіватися на допомогу по будь-якому приводу. При цьому пихаті батьки, спраглі успіху за всяку ціну, забувають, що діти навіть в школі залишаються дітьми -- їм хочеться пограти, побігати, «розрядитися», і потрібний час, щоб стати такими свідомими, якими їх хочуть бачити дорослі. Деякі діти панічно бояться зробити помилку, коли готують уроки або відповідають у дошки, тому що їх мати педантично перевіряє кожну букву, кожне слово. І при цьому дуже драматично до всього відноситься: «Ах, ти зробив помилку! Тобі поставлять двійку! Тебе виженуть зі школи, ти не зможеш вчитися!», і т.д. Вона не б'є дитини, тільки лякає. Але психологічно покарання все одно присутнє. Це і є психологічне биття. Справжнісіньке. І що ж виходить? До приходу матері дитина готує уроки. Але все йде нанівець, тому що приходить мати і починає уроки спочатку. Їй хочеться, щоб дитина була відмінником. А вона не може ним бути через різні, не залежні від нього, причини. Тоді дитина починає боятися негативного відношення матері, і цей страх переходить на вчителя, паралізує волю дитини в найвідповідальніші моменти: коли викликають до дошки, коли потрібно писати контрольну або несподівано відповідати, з місця.
Крім «шкільних» страхів, для дітей цього віку типовішим є страх стихії -- природних катаклізмів: бурі, урагану, повені, землетрусу. Він не випадковий, бо відображає ще одну особливість, властиву даному віку: так зване магічне мислення -- схильність вірити в «фатальний» збіг обставин, «таємничі» явища, прогнози і марновірства. У цьому віці переходять на іншу сторону вулиці, побачивши чорну кішку, вірять в «чіт і непарне число», тринадцяте число, «щасливі квитки». Це вік, коли деякі просто обожнюють історії про вампірів, привидів, а інші їх панічно бояться. Особливою лякаючою популярністю колись користувалися герої кінофільмів «Вій» і «Фантомас». Останнім часом на зміну їм прийшли космічні прибульці і роботи, а боязнь небіжчиків і примар була завжди. Віра в існування «темних» сил -- спадщина середньовіччя з його культом демономанії (на Русі -- віра в бісів, лісовиків, водяних і перевертнів). Всі перераховані страхи відображають свого роду магічну спрямованість, віру в незвичайне і страшне, таке, що захоплює дух і уяву. Подібна віра вже і сама по собі є природним тестом на навіюваність як характерну межу молодшого шкільного віку.
Магічний настрій знаходить своє віддзеркалення в кошмарних сновидіннях дітей даного віку: «Йду, йду по вулиці і натикаюся на якогось старого, а він виявляється чаклуном» (хлопчик 7 років), «Я йду з хлоп'ятами, а нам якась людина з глини попадається, страшний, він біжить за нами» (дівчинка 8 років).
Отже, для молодших школярів характерне поєднання соціально й інстинктивно опосередкованих страхів , перш за все страхів невідповідності загальноприйнятим нормам і страхів смерті батьків на тлі відчуття відповідальності, магічного настрою і вираженої в цьому віці навіюваності, що формується.
У корекції велику роль може відіграти сімейна терапія, заборона від ухиляння від школи, сприяння розвиткові самостійності та самодостатності дитини.
Дослідження українських психологів встановили, що сімейне виховання, яке ігнорує внутрішній світ дитини і зводиться лише до сукупності зовнішніх «заходів», не може бути успішним. Тільки постійна увага до душевного стану дитини, прагнення зрозуміти її потреби, думки, почуття, переживання і, отже, внутрішні спонуки активності, передбачає досягнення виховних цілей.